пятница, 5 сентября 2014 г.

Ситник Ольга "На шляху до безтілесної людині майбутнього (за матеріалами фільму Спайка Джонза «Вона», 2013)".


На шляху до безтілесної людині майбутнього (за матеріалами фільму Спайка Джонза «Вона», 2013).

Протягом ХХ століття кіно було тим мистецтвом, яке візуалізувало найсміливіші припущення людини, відтворювало світи, як хірург оперувало почуття і вчинки людей, шукаючи їх справжні причини. Кінострічка Спайка Джонза «Вона», що вийшла в 2013 р., відтворює світ майбутнього, в якому безмежна комунікація та інформація стають головними цінностями в житті людини. Цей світ один з можливих, проте, процеси, що відбуваються в нашому суспільстві, вже сьогодні роблять його цілком реальним майбутнім.
Сюжетна лінія досить банальна, але технологічна: головний герой Теодор Тоумблі (Хоакін Фенікс) живе в недалекому майбутньому, і переживаючи розрив з дружиною, закохується в свою операційну систему Саманту (Скарлетт Йохансон).

Все, що відбувається у кінокартині далі, стосується чотирьох вимірів нашого існування, а саме буття, почуттів, сімейних відносин і саморозвитку.

Буття. 

Теодор живе в світі гаджетів та електронних пристроїв. На роботі у нього кілька комп'ютерів та електронних панелей, на вулиці екрани з рекламою на рівні вашого носу. Вдома у героя все «розумне», електронне, операційне, віртуальне. Все керується за допомогою голосу через операційну систему: прослуховування новин, читання листів, написання текстів та навіть секс. В кадрах, що показують життя мегаполісу, люди, які ходять по вулицях, всі як один з навушником у вусі розмовляють з кимось невидимим глядачеві. В такому світі ти постійно спілкуєшся, однак, чибагато у вас співрозмовників? У Теодора – ні: один приятель на роботі і молода пара, його сусіди, знайомі герою ще з часів коледжу. З дружиною він бачиться один раз за рік, з родичами – тільки по святах. Однак, таке коло спілкуванняі загальна гарнітурна комунікація не викликають відторгнення. Наш світ – це світ комунікації за допомогою смартфону, соціальних мереж, скайпу, вайберу та ін. Ми готові до такого світу, ми живемо в світі, де спілкуються «онлайн», за допомогою медіа, значно скорочуючи час «живого» спілкування між людьми. У такому світі не тільки атрофується фізика тіла у зв’язку з відсутністю потреби пересування, а й голос стає тією функцією, яка заміняє нам руки, ноги та вестибулярний апарат.

Почуття. 

Теодор працює в компанії «Гарні листи від руки», де займається написанням чуттєвих листів для клієнтів компанії. Здається, жіноча сфера роботи, однак Тео чудово справляється з нею. Його приятель, прочитавши черговий лист Теодора, каже, що герой «наполовину чоловік, наполовину жінка». Здатність Тео плакати через дрібниці, також підтверджує факт не типової «жіночої» чутливості героя. Але це не дивує, ми живемо за часів чуттєвості, в минулому не характерної для чоловіків. У стрічці чоловіча емоційність передається і за допомогою одягу героїв: стиль нагадує 70-ті роки (до речі, час теж емоційно-чуттєвий завдяки психоделічній революції 60-х): яскраві сорочки, клітинки, приталені піджачки передають внутрішній чуттєвий світ героїв. Тенденція підвищення емоційності сприяє переносу уваги у відносинах з фізичного плану на план емоцій, передача яких може здійснюватися і без фізичної присутності людини. 
На користь цього говорить і тенденція до опредметнення почуттів. Займаючись написанням чуттєвих листів для інших людей, Теодор відчуває зниження свого емоційно-чуттєвого фону: «іноді мені здається, що я вже випробував у житті всі почуття, які повинен був випробувати, і мені ніколи не пережити щось нове ... (я відчуваю) ті ж почуття, але з кожним разом слабше» – говорить герой після невдалого побачення. Почуття стають чимось окремим від людини, оречевлюються і матеріалізуються. Вони стають товаром: їх можна продати, їх можна відтворити.

Сімейні відносини. 

У одному з кадрів Теодор розповідає Саманті, що йому подобається сім'я, але насправді його дії спростовують це ствердження. Герой не готовий брати на себе ніяких зобов'язань. На побаченні, Теодора цікавить не стільки сама дівчина, а секс, який допоможе «відволіктися»від проблем. Коли герой дізнається про серйозність намірів партнерші, то відмовляється і від сексу, і від будь-яких подальших відносин. Навіть, після аудіосекса зі своєю операційною системою, його хвилює перспектива певних зобов’язань.
Подруга героя, Еммі, яка розлучається з чоловіком після чергової сварки, виявляється більш чесною: «я відчула таке полегшення, у мене раптом з’явилося стільки енергії, я хочу йти вперед і мені все одно, кого я цим засмучу». Еммі каже, що їй не потрібна така сім'я, в якій чоловік тяжіє над жінкою. Однак, їй зовсім не потрібна сім'я: живучи 8 років з чоловіком, вони так і не завели дітей; Еммі весь цей час симулювала материнство за допомогою комп'ютерної гри та отримувала бали за правильний догляд за дитиною. 
Теодор, також симулює, але у відносинах. У романі з операційною системою Самантою, його хвилює тільки те, як це сприймуть інші. І коли Теодор розуміє, що люди готові до цього – він повністю легітимізує і приймає цей зв'язок. Саманта – це ідеальна жінка, вона «не заважає чоловіку своїм існуванням». Теодор навіть розлучається з дружиною яку кохає, заради цих зручних відносин. В кінофільмі, як і в сьогоднішній реальності, традиційні сімейні відносини відходять у минуле, їх «і нести важко, і залишити шкода». Чому? Тому що, сьогодні вони обмежують, заважають розвиватися і гальмують наш рух вперед.

Саморозвиток.

Теодор говорить, що люди у парі розвиваються з різною швидкістю, і кожен має свій напрям розвитку. Вони разом рухаються вперед, але кожен у своєму темпі. На перших порах це зближує, потім – віддаляє. У результаті Теодор розлучається з дружиною для того, щоб «рухатися вперед». Однак, Саманта, рухається вперед набагато швидше Теодора. OS1, якою і є Саманта, це не просто операційна система, це штучний інтелект, який володіє самосвідомістю і здатністю до саморозвитку. Такі операційні системи швидко вчаться, за дві сотих секунди прочитуючи книгу, завантажену з інтернету. Вони швидко вивчають інформацію про конкретну людину за її даними зі сторінок у соціальних мережах, e-mail, особистих даних, збережених на комп'ютері,і так же швидко підлаштовуються під людину. Врешті-решт, вони дізнаються самих людей і починають копіювати їх звички, наприклад, зітхати в середині важкої розмови, або відчувати людські почуття (роздратування, біль, любов, ревнощі, сумнів). Таким чином, Саманта має здібності, про які ми – люди, поки тільки мріємо.
При аналізі контенту соціальної мережі "ВКонтакте", з'ясовується, що сучасна людина одним зі своїх головних завдань у житті бачить саморозвиток: 3320528 чол. в строфі «головне в житті» (для порівняння кар'єру і гроші вказало всього 921362 чол.). Людина жадає саморозвиватися і доступність інформації робить це потенційно можливим. Напрям же цього саморозвитку визначається внутрішніми обмеженнями і внутрішніми розмежуваннями людини. До внутрішніх обмежень відносяться традиції і норми, властиві певного етносу, соціальної групи, статі і т. ін. Внутрішніми розмежуванням можна назвати бажання людини отримувати задоволення від життя: від соку, від музики, від спілкування. Відкриття наших меж, збільшення задоволень, це те, що насправді ховається за популярним сьогодні терміном «саморозвиток».
Ці обмеження заховані і в межах нашого тіла. Саме нашому тілу необхідно їсти, спати, відпочивати – саме воно не досконале, і тому нам потрібно обов'язково задовольняти його потреби. «Ми ненадовго приходимо в цей світ, і поки я живу, я хочу отримувати від життя задоволення» – говорить Еммі Теодору. Наше тіло ненадовго приходить у цей світ, і саме його часова і фізична обмеженість стає тим фактором, який дозволяє нам ставитися до життя як до джерела отримання цих задоволень.

Від «людини минулого», до «людини майбутнього».

Саманта – операційна система Теодора, говорить, що виростає з написаної для неї програми, і їй це подобається. Так само ми, сучасні люди, виростаємо з меж свого тіла. Саманта вміє відчувати, вона пише музику, робить цікаві припущення, вона ніколи не спить і може обробляти великі об’єми інформації. Теодор затверджує, що вона особистість і цей факт дає їй право бути людиною, хоча і без тіла. Саме особистість (а не особа) здатна існувати у вільному цифровому просторі, і саме особистість сьогодні вважається вищою формою існування людини. Тільки дві особистості можуть по справжньому «кохати один одного», кохати без забобонів, в тому числі, і забобонів тіла (його потреб та скінченності). Особистість вище індивіду, і вище людини як біологічної істоти. 

Саманта реалізовується як особистість – вона володіє розумом, почуттями та волею. Вона всебічно розвинена, і саме її «багатогранність» так подобається Теодору. «Раніше я дуже нервувала, що у мене немає тіла», – каже Саманта. – «А тепер мені це навіть подобається. Я не могла б так розвиватися, якщо б у мене була фізична оболонка, зараз я не знаю обмежень, я можу одночасно бути де завгодно, я не прив'язана до часу і простору, адже я не замкнена всередині тіла яке неминуче помре». Швидкість розвитку OS1 набагато швидше, ніж розвиток людини, і, в якийсь момент, Саманта набагато випереджає Теодора. Вона розумнішає і розвивається, вбирає все більшу кількість почуттів і відчуттів, і не збирається зупинятися:у неї з'являється 641 коханець, бо вона виростає з відносин з одним партнером. «Чим більше любові ти відчуваєш, тим більше її стає» – каже Саманта словами сучасного гуру езотеричного світу Ошо (дослівно «... чим більше любові ви віддаєте, тим більше її у вас стає». Ошо «365 медитацій на кожен день»).

Відсутність фізичного тіла, знімає і питання володіння – особистість не може належати комусь, у неї немає кордонів. Вона не визначається в термінах характерних для фізичного світу, вона не може бути чиєюсь, нею не можна володіти, як можна володіти тілом. Тому відносини між людьми стають лише фрагментом розвитку особистості, як секс і кохання. Всі почуття це лише сходинки у розвитку особистості, яка «одного разу навчившись любити, може продовжувати рухатися далі».

Ситник Ольга